Підсумки підбиті, переможці нагороджені…Але найкраща нагорода для письменника (або майбутнього письменника) — це публікація його твору. Тобто можливість бути поміченим і прочитаним. Тож ГО Traffic Challenge обіцяла найкращим знавцям правил дорожнього руху, які перемогли в Національному літературному конкурсі “0-бачність”, публікацію їхніх творів не лише в друкованому ЗМІ, але й в мережі Інтернет. Тож починаємо публікацію текстів.

Ада Дороганова, десятикласниця з Дніпропетровщини (Перещепинська ЗОШ І-ІІІ ст. № 1), отримала абсолютну підтримку журі конкурсу. Її оповідання “Робота” визнали найкращою серед усіх. Дівчинка завітала на вручення нагород у Київ 22 лютого і отримала свій приз — велосипед.

«Цікаво та моторошно», — так охарактеризувала оповідання письменниця і голови журі Леся Мудрак.

Ваші враження можете лишати у коментарях.

Робота

        Пані Смерть не поспішаючи йде до кав’ярні. Неперевершений аромат так і тягнув до себе, змушуючи її забути про сьогоднішній, повний навантаження день. Тридцять сім душ щохвилини… Так і з глузду ж з’їхати можна! Тому Смерть вважала, що вона, як ніхто інший, заслуговує на добрий відпочинок і гарячу каву. Особливо каву. Еспресо з круасаном… Що може бути краще?! І стрес можна зняти, і отримати гарний позитивний заряд. Те, що лікар виписав. Особливо, коли твій робочий день триває вічність без вихідних та відпочинку.

       Кава приємно обпікає язика, французькі ласощі немов би розчиняються у роті. Проте все приємне має здатність закінчуватися дуже швидко. Занадто швидко. Її перерва добігає кінця, тому пані Смерть, кинувши розпачливий погляд на недопиту каву, з сумом виходить з цього чудового приміщення, наповненого неперевершеною атмосферою та спокусливим ароматом тістечок і свіжих круасанів. Смерть повинна знову повертатися в такий шумний, галасливий, але привабливий по-своєму світ людей.

       У ніздрі приємно б’є неперевершений аромат яблуні, бузку, вихлопних газів врешті-решт та всього іншого, що дуже добре характеризувало це місто і, як не дивно, личило йому. Смерть дозволяє собі легку посмішку. Вона спокійно йде в натовпі, з цікавістю розглядаючи перехожих. Ось йде, наприклад, молода приваблива жінка. Цікаво, чи здогадується вона, що їй судилося? Звісно, що ні. А ось іде старенький дідусь, поруч кремезний чолов’яга років сорока, але ніхто із них не здогадується, що їх чекає.

        Смерть іде. Приємне відчуття володіння таємницею захоплює цю сувору пані, немов вперше. І так завжди. Все-таки вона любить людей. Їх гарячковість, дурість та швидкоплинність. Все ж є в цьому щось особливе, своє. Проте занадто гучний звук змушує відірватись її від думок. Машина. Ось що-що, а машини та дороги Смерть не любила більше всього. Дурні-водії, що не дотримуються правил, такі ж самі дурні-пішоходи, які роблять те ж саме. Все настільки одноманітне, що аж трохи діє на нерви. Ні, сподіватися марно, проте хоча б сьогоднішній день обійдеться без цих аварій.

      Буває ж таке, обійшлося! Кілька нещасних випадків, одне вбивство. Все. Пані Смерть розміреним кроком вже йшла по тротуару. Поруч йшла дівчинка з песиком на руках. Її мідне волосся вигравало на сонці яскраво та сліпуче. Руді… Цікаво, а чому люди кажуть, що в рудих душі немає? Хіба ж може дівчинка без душі так лагідно посміхатися цуценяті? (До речі, такому ж рудому. Збіг?). Все настільки спокійно  та добре. Та несподівано малий собацюра біжить на проїжджу частину. Руда – за ним. «Ні!» — якось по-дитячому наївно хочеться крикнути Смерті. Проте вона мовчить. Вона просто знає, що буде далі.

       Враз іномарка, яка з’явилась невідомо звідки, підтверджує сценарій. Крик. Лайка нещасного водія. Панічне гомоніння перехожих.

     Ось і все. Не грянув грім із неба, планета не зупинилася, а сонце сяє все так сліпуче-знущально, як і до цього моменту. Немов би і не сталося нічого. «Дійсно, нічого такого і не сталося, — думає Смерть, прямуючи до місця ДТП. – Робота».      

Авторська пунктуація і орфографія збережена.