Дарина Розлуцька – учениця 4-Б класу, ЗОШ № 65, міста Кривий Ріг. Дівчинка весела і комунікабельна. Любить читати книжки та малювати. Читання надихає її на написання оповідань про своїх однокласників. Дарина сама малює ілюстрації до своїх творінь. Цікаво, що дівчинка пише вночі, за словами мами Наталі, донечка накривається з головою ковдрою, підсвічує собі ліхтариком і пише. Як каже сама Дарина – натхнення приходить до письменника саме вночі.
Дарина зайняла перше місце в Національному літературному конкурсі “0-бачність” у категорії 1-4 класи. Публікуємо її твір “Подорож до обачного”.
“Доброго дня, мої любі читачі! Сьогодні я хотіла б Вам розповісти про пригоду, яка трапилася з одним хлопчиком-мандрівником.
Сідайте зручненько, слухайте уважно.
У місті Кривому Розі живе хлопчик Андрійко. Він цікавився традиціями та життям людей з різних куточків нашої країни. А на канікулах разом з батьками він подорожував нашою країною.
І ось одного разу, взявши карту, Андрійко вдивився в неї і намагався обрати місце їхньої наступної подорожі. На очі йому спало місто Обачне, яке раніше він не помічав. Йому стало цікаво, чому воно має таку назву, та як там поживають люди. За вечерею Андрійко запропонував батькам з’їздити на екскурсію в місто Обачне.
І ось настали довгоочікувані канікули, сім’я зібрала все не обхідне для подорожі і вирушила.
А треба сказати, що батьки у Андрійка були дуже зайняті люди, що навіть під час відпочинку працювали. Це постійні дзвінки та робота за нетбуком. Тому хлопчик мав слідкувати не тільки за собою, а й за своїми батьками, щоб не трапилось якоїсь біди.
Повернемося до розповіді.
І ось прибувши до міста Обачне, вийшовши з вокзалу, Андрійко з батьками потрапили на вулицю міста. На дорозі було багато машин, багато людей снувало тротуарами.
Подивившись навкруги, вони пішли до автобусної зупинки. На вокзалі вони придбали карту міста, тому одразу вирішили відправитися до Центральної площі, де знаходився краєзнавчий музей, І ось тут почалося…
Андрійко разом з батьками вийшли з автобусу і одразу потрапили в небезпечну ситуацію. А діло було так. Вийшовши з автобуса, Андрійко подивився навкруги і не помітив як батьки, не відводячи погляду від телефонів, пішли через дорогу. Із-за цього виникла небезпечна ситуація на дорозі. Та, дякуючи обережності водіїв, вдалося уникнути аварії на дорозі. Швидко відреагувавши на виникнення небезпечної ситуації, з’явилися поліцейські. Виявивши порушника і з’ясувавши з якою метою Андрійко з батьками прибули до міста, поліцейські запросили гостей до краєзнавчого музею. В музеї була відведена кімната присвячена Правилам Дорожнього Руху. Тут колись проводились засідання з приводу порушення правил дорожнього руху жителями міста. В кімнаті уже зібралися члени засідання. Андрійка з батьками запросили присісти на стільчики. Що незвичайно було так це те, що членами засідання були діти! На засіданні розглядалися такі питання:
Ø Чому потрібно знати правила дорожнього руху?
Ø До чого призводить недотримання правил дорожнього руху?
Ø Чому коли дорослі порушують правила дорожнього руху – це небезпечно для дітей?
Ø Чи можна назвати злочинцем того, хто порушує правила дорожнього руху?
Ø Як перевиховати дорослих, що порушують правила дорожнього руху?
Батьки Андрійка мали зосередитись і з гідністю пройти цей життєво важливий іспит. Вони обдумували кожне питання і відповідали чітко та зважено.
На питання почав відповідати тато. Він розповів про те, що правила дорожнього руху треба дотримуватися для того, щоб не створювати небезпечних ситуацій на дорозі. Під час цих ситуацій можуть постраждати учасники дорожнього руху, може виникнути аварія.
Тато з мамою зрозуміли, що вони є прикладом для своїх дітей. Діти вважають вчинки своїх батьків вірними і тому наслідують їх. А отже, можуть переходити дорогу в не відведених для цього місцях, розмовляти по телефону. переходячи дорогу.
Один із членів засідання присоромив батьків і назвав їх злочинцями. Бо злочинцем є той, хто спричиняє загрозу життю інших людей.
Також батькам було запропоновано ряд ситуацій, в яких вони мали прийняти правильне рішення та уникнути порушення правил дорожнього руху.
Наприкінці Андрійко запитав, чому їхнє місто має назву Обачне. Головуючий розповів їм історію, що дала назву місту. Колись, багато років тому, в їх ньому місті було дуже небезпечно жити. Дорослі постійно порушували правила дорожнього руху, що приводило до постійних трагедій. Діти, беручи приклад з батьків, гралися на проїжджій частині, перебігали через дорогу, каталися на роликах та велосипедах на дорозі. Через це лікарні були переповнені постраждалими. Не вистачало лікарів та різних матеріалів для лікування хворих. Далі терпіти це було не можливо. І діти вирішили покласти цьому кінець. Вони відкрили школу для перепідготовки дорослих з правил дорожнього руху, Їх вчили не тільки самим дотримуватися правил, а й бути прикладом для своїх дітей. З того часу небезпечні ситуації на дорогах міста виникали все рідше. Люди стали уважнішими, зосередженішими та обачними. Ось тому місту дали назву Обачне.
Далі Андрійка з батьками відвели до кімнати, де були зібрані експонати, що нагадували про ті жахливі часи. Екскурсовод зупинявся біля кожної пам’ятки та розповідав історію її появи.
Вийшовши з музею, батьки подякували всім за наданий життєвий урок. Вони пообіцяли не тільки самим дотримуватися правил дорожнього руху, а й бути прикладом для інших.
Повернувшись додому Андрійкова мама згодом відкрила сімейну школу «Обачний пішохід». На заняттях в цій школі батьки разом з дітьми вчили правила дорожнього руху, виконувати різні практичні завдання та знаходити вихід із складних дорожніх ситуацій.
А від себе хочу додати, що всі ми, діти чи дорослі, повинні дотримуватися правил дорожнього руху, бути обачними”.
Авторська пунктуація і орфографія збережена.
Слідкуйте за оновленнями в соцмережах: