Вікторія Федосєєва, учениця 3 класу Криворізької ЗОШ І-ІІ ступенів №76, взяла ІІ місце у Національному літературному конкурсі “0-бачність” в категорії 1-4 класи. Дівчинка любить малювати, читати і грати в комп’ютерні ігри. І, як виявилось, ще й має хист до письма. Читайте її оповідання “Казка про Тома”.
Казка про Тома
Жив собі на світі котик Том. Він був дуже гарний: густа чорна шерсть покривала майже все його тільце, тільки груди і лапки були білими.
Жив Том у звичайній міській квартирі, а хазяйкою його була дівчинка років восьми. Коли вона сідала виконувати домашнє завдання, котик застрибував їй на коліна, згортався клубочком і тихо муркотів. Здавалося, що він спить. Але це тільки здавалося, бо насправді він уважно слухав і спостерігав за тим, що робить Наталочка. Вона була б дуже здивована, якби дізналася, що Том знає майже всю таблицю множення, вміє читати і писати. А ще тоді, коли ніхто не бачив, він перетворювався на хлопчика. Як? Дуже просто: знімав нашийник – і вже він хлопчик, одягав – знову ставав котиком.
Одного разу дівчинка з котиком вийшла надвір погуляти. У той момент, коли Наталочка повернулася до своїх подруг, Том скинув ошийник і вже хлопчиком побіг до зупинки, заскочив до тролейбуса. Проїхавши кілька зупинок, вийшов. Було душно, йому захотілося пити. Через дорогу він помітив фонтан. Але як перейти вулицю? Машини мчали у двох напрямках і не збиралися зупинятись.
Тільки ступив на проїжджу частину, як почув гучний сигнал і скрип гальм. Вмить заплющивши очі від страху, хлопчик хотів присісти, коли відчув, що чиясь дужа рука тягне його назад.
– Ти куди, хлопче? Що, жити набридло? – на нього дивилися допитливі очі сивого чоловіка.
– Я… пити хочу…- ледь чутно прошепотів Том. – А машин так багато, що не можу перейти дорогу.
– Я тобі допоможу, дай руку, – незнайомець ще раз пильно подивився на нього і взяв за руку.
– Бачиш, он там поперечні білі смуги на дорозі? Знаєш, що це?
– Ні… , – знітився Том.
– Це – пішохідний перехід, а он – світлофор. Вулицю можна переходити тільки тоді, коли горить зелене світло. Хіба тобі в школі не казали?
– Я не ходжу в школу… – опустив очі Том.
– Хм… Не ходиш? – розсміявся чоловік. І я не ходив свого часу. Так-так, не дивуйся, у мене теж є чарівний нашийник! Але коли ми стаємо людьми, то повинні поводитись, як люди. А в людей є багато правил. Взяти хоча б вулицю. Не можна бігати по проїжджій частині, бо потрапиш під колеса автомобіля. Переходити вулицю можна тільки по пішохідному переходу або користуватися підземним переходом. Готуючись перейти вулицю, треба подивитись уліво, вправо.
У цей час через пішохідний перехід промчала Швидка допомога.
– Дядьку, а чому ця машина не пропустила пішоходів?
– Бо Швидка допомога, поліція і Пожежна машина в екстрених випадках можуть не пропускати нікого, навпаки ,- їх зобов’язані пропускати, бо вони мчать рятувати чиєсь життя. І взагалі, треба бути обачним, щоб не наразити на небезпеку своє життя і життя інших людей.
– Як це все складно, я цього ніколи не запам’ятаю! – вигукнув хлопчик.
– Мусиш запам’ятати, якщо хочеш бути людиною, – посміхнувся чоловік.
– Я хочу додому, до Наталочки, – заскиглив хлопчик. – Вона мене захистить, нагодує, а тут мені погано, я заблука-а-ав!
Сльози вже лилися з його очей двома струмками.
– Ну що ж, іще раз допоможу тобі, дай руку.
Вони спустилися в підземний перехід, потім сіли у тролейбус і поїхали.
– Ось твоя зупинка, Томе,- торкнувся хлопчикового плеча чоловік.- Подумай добре, адже людське життя має безліч переваг над котячим.
– Подумаю, в хлопчикових очах з’явився сумнів, і рука з нашийником сховалась у кишені.
– Щасти тобі, хлопче!- і чоловік розтанув у повітрі.
Затиснувши в руці нашийник, Том побрів додому. В душі його був твердий намір повернутися знову на ту людну вулицю і перейти її ЛЮДИНОЮ!
Авторська пунктуація і орфографія збережена.
Слідкуйте за оновленнями в соцмережах: