Лілія Олешко навчається у 8 класі гімназії №31 гуманітарно-естетичного профілю в Чернігові. Їй подобається вивчати мови та медицину, дівчинка полюбляє фітнес, має багато друзів. Мріє стати лікаркою або тележурналісткою.
В Національному літературному конкурсі “0-бачність” Лілія показала майстерність свого пера, зайнявши 1 місце у категорії 5-8 класи. Лілія з мамою Інною була на врученні нагород у Києві, тож нам вдалося особисто познайомитись.
Читайте її твір і ніколи не порушуйте правила дорожнього руху.
“Тетянка, або Чому той, хто порушує правила дорожнього руху, – злочинець?”
Тетянку розбудив сонячний зайчик. Торкнув за носика, порахував веснянки. Мазнув пухнастою лапкою по губенятах. Тетянка всміхнулась і відкрила одне око.
«В ефірі радіо «Сівер-центр», вітаємо вас!»
Значить, зараз бабуся прийде будити в садок.
Дівчинка рибкою пірнула під ковдру і завмерла: ноги на подушку, голова внизу. Уже чутно шурхання, бабуся старенька і накульгує.
– Тетянкооо…. Вставааай!
От зараз-зараз іііі…
– Ох, а що ж то таке? Де моя дитина?
Тетянка голосно сміється й остаточно прокидається. Таку штуку вона виробляє щоранку. І завжди бабуся Віра дивується.
– Бабуню, а мама скоро приїде? Скільки ще?
– Скількись та ще стільки, вставай бігом, в садочок пора.
– Ну баааа!!!!
– Млинці стигнуть!
Млинці – то інша річ. Млинці Тетянка любить, та ще й з молоком. І бабусю любить. Хоча маму все ж таки більше. Але та поїхала за кордон на заробітки. Повернеться не скоро, довше, ніж всі пальці на руках. А мо і на ногах також. Тетянка стільки ще не вміє порахувати. Їй чотири.
– Їж та побігли в садок, а то спізнимося. І панамку вдягни, бо напече!
– Ну бааа…
– Тихо, баба знає, що говорить!
Бабусине подвір’я оглушливо цвіркоче, горобці також прокинулись. Мабуть, і їм треба у садок. Цікаво, а у них млинці є?
– Баа! А що горобці їдять? Млинці?
– Давай взувайся, бігцем-бігцем
– А манна каша у них є? Ну баа!
– Є у них все, побігли.
Побігли? А сама простує повільно і обережно. Тетянка встигає і обігнати, і майнути вбік, і тихцем зірвати чорнобривця. У бабусі в дворі багато квітів. Ще є лавочка і відра з водою – гріються на сонці.
А то що? Малина?
– Бабусю, малинка! Червона! Можна? Бааа?
– Нехай увечері, ще день її сонечко припече й достигне.
– А трубочку купиш, баа? – звела величезні благальні очі.
Трубочки з вершковим кремом – Тетянчина пристрасть.
– Дякую, дякую, дякую!!! – підскакує і чмокає зморшкувату щічку. – Ти у мене най-найкраща, ба!
– Ну от і прийшли. Будь гарною дівчинкою і отримаєш свою трубочку.
– Звісно!
Тетянка брикнула, як козенятко, і побігла до своїх.
***
Нііі, знову на роботу. Коли вже у відпустку? І ці дурнуваті горобці, щоб їм трясця. Цвіркочуть, зарази.
Голова… уууух…
Ну от, іще й кава закінчилася… Що за життя?! Боже, вже 7:40! І знову тикатимуть носом, як паршиве кошеня. «Запізнився-запізнився, фі-фі-фі, тур-тур-тур» Головааа…
– Що, Кузьменку, цього разу? До матері їздив чи знову до ранку в клубі реготав?
– Та я той…еее…в затор потрапив. Знаєте які вони величезні, через увесь центр!
– Ага, затори в Чернігові. І не соромно так нахабно брехати начальнику, га?
Ііі… Іскра підкотилась до вибухівки:
– Ой, та знаєте що?! Ідіть до біса, дістали!
Голова… зараз репне…
– О, прекрасно! Ви звільнені, пане Кузьменко! А як уклінно попросите, то навіть за власним бажанням. Ну? Чекаю.
– Та вдавіться, щоб я вас ще просив!
– Ні то й ні. Галю, оформлюй за порушення трудової дисципліни.
Кузьменко гепнув пачкою документів об стіл і хряцнув дверима.
Все.
Свобода.
Голова моя… голова…
***
Цілісінький день бабуся Віра крутилася, як дзиґа. Огірки дозріли і картоплю час підгортати. Залити окропом, потупати у город. Спека-спека-спека…. Ніби хвилина минула, а вже й четверта. Час по Тетянку бігти.
– Бабусю! Де ти так довго була?
– Огірочки закривала. Ти ж любиш узимку з картоплею? Панамку не забудь. Що сьогодні вчили?
– Рахували… Уявляєш, 2+2 буде 4!
– Оце так!
– А ще я сьогодні допомогла хлопчику знайти його кашкет і він дав мені цукерку!
– Гарний хлопчик. Тільки не біжи так, я не встигаю за тобою.
Як же тут не стрибати! Така чудова погода. І малинка. І трубочка!!!! З заварним, білесеньким, мов сніг, кремом.
– Ну що, Тетянко? Вибирай свій скарб.
– Ось ця, ось ця! Тут крему найбільше.
– Тримай. Тільки вдома поїмо, добре? Сядемо рядком за лавці і з молочком, га? А то подивись, які в тебе руки брудні.
– Точно, так і ширяють мікро-орга-нізми. Береженого Бог береже.
– Овва! Де ж таких слів мудрих нахапалась?
– А так. Бо розууумна!
Бабуся чмокнула Тетянку у потилицю і ще міцніше взяла за руку.
– Та йдемо ж. Он через дорогу і вже наш двір. Там тінь нарешті. Бо сонце сьогодні щось… наднормове якесь.
Світило і справді старалось, як могло. Вулиця – величезна розпечена пательня. Навіть пташки замовкли, певно, лежали у гніздечках і обмахувались крильцятами, мов віялами.
Але Тетянка стрибала зайчиком. Бо ж день пречудовий! І трубочка з молоком, і малинка, іііі…
– Бааа, а на річку?
– Я тобі набрала балію у дворі. Похлюпаєшся.
– Бабусю, ти КЛАСНА!
***
Ох і вляпався ж я на свою голову.
І хто мене за язик тягнув? Ще про ці затори сказав… Невже кращого придумати не міг?
Куди тепер? У кабаре ногами дригати?
Коньяк? Буду коньяк, чого ж. Може, голову попустить. Перша добре… ух! Чи вже не перша?
Так, треба додому нарешті. Вечір скоро. Хотів відпустку – маєш відпустку. Ги-ги – на смітнику ти маєш відпустку, шановний пане Кузьменко.
Нічого-нічого. Подзвоню он Семену, той мене давно кликав до себе. Семен – людиина! А не робот бездушний, о сьомій не турне.
– Семен? Та я, ага, Іван. Кажу – привітай мене, кинув нарешті ту роботу дурнувасту, ага. Так я до тебе? Ну! Давай, ага. Шо? Уже беру, пляшечку і закусь, все як тре. Ну. Зараз буду, стели вже скатертину. Твоєї ж удома нема? Клас. Їду.
Таак, скільки тут ще в пляшці? Половина? Ще чарочку на доріжку і вперед, до нового щасливого життя! А то «Кузьменко, ви звільнені». Тю-тю-тю. І вдавіться своєю трудовою!
Я в нормі, я супер-гіпер-нормууль. Та-даам. І музончик так щоб аж…
– Weee will we will rock you!
Гик.
Шкода одразу думки не зібрав, треба було тому «начальничку» загилити. З лівої. Вііу. «Ви звільнені»,– каже. А у самого рильце в пуху. Все знаю, все розкажу кому треба.
БААААМММ
***
– НІ, ТЕТЯНКО!!!
– БАБУСЮ!!!
Як то? Чому ми з бабусею на дорозі?! Нічого не розумію! Що це? Кров?! Ба, це кров? А де трубочка? Ба-бу-сююю! Боляче, ба, так боляче…
***
Це що було? Не розумію…
– Геть з дороги, розляглися тут. Солідна людина їде. Назустріч новому життю! We will we will rock you! Гееей!
Господи… Це ж я їх збив! Вони мертві! Тікати! Не вистачало ще до в’язниці потрапити.
***
– Скажіть, це ви збили ту бабусю і маленьку дівчинку?
– Та кажу ж вам, НІ!
– Збив-збив… і втік, не зупинився навіть. Мужик, ти не людина чи що? Дитині 4 роки! Чотири! Бабця її собою прикрила, так ти зніс обох. Від тебе тхне, як з бочки. І аналізу не треба.
– Я поспішав на співбесіду і…
– Співбесіда? – слідчому аж подих перехопило… Співбесіда…
***
Підніми очі вгору.
Зведи їх на небо.
Подивись на безмежний космос.
Ти бачиш он ту маленьку зіроньку? У Великому возі. Яскрава і біля неї зовсім крихітна, міцно вхопилась за руку.
Згадав той день?
Я – Тетянка. Мені чотири. У мене були очі зелені, як мох у лісі. І двір з малиною. І бабуся Віра.
Ти поспішав.
А моя трубочка з кремом валялась на дорозі. Її розчавив слідчий, який прийшов на місце ТВОГО злочину!
Ти просто поспішав.
Щипає в очах? Боляче? Що, надто довго сидітимеш, життя минає?
А ти подумав, як було мені?
Я – Тетянка. Вічний біль у твоєму серці та найважчий тягар на твоїй совісті.
Ти ніколи не зможеш забути той день, годину, хвилину, секунду. Вони переслідуватимуть тебе у жахах. Ти прокидатимешся, хапатимеш ротом повітря. І знову буде та сама спека.
Weee will we will rock you!
Ти – злочинець! Порушивши правила дорожнього руху, ти знищив моє і своє життя!
Скільки вас, таких?…
Слідкуйте за оновленнями в соцмережах: